POETI CONTRO OGNI GUERRA

 

Questa mattina, pensando alla popolazione civile ucraina e soprattutto  ai bambini e alle madri di quel martoriato Paese, pur non condividendo le scelte politiche compiute dai governanti ucraini, desidero dedicare a tutti coloro che stanno soffrendo per questa guerra - comprese le madri dei soldati russi ed i cittadini russi che stanno coraggiosamente protestando a Mosca contro questo assurdo conflitto - una poesia russa  che riprendo da  http://candadi.blogspot.com/

  Il canto di Gamajun

Giunte ci sono notizie amare.

Che l’onda dell’Aral è melma morta,

Che rare sono le cicogne in Ucraina,

Che più non freme il lino di Mozdok,

E nel luminoso deserto di Sarov

Scricchiolano sotterranei timoni!

Notizie ci han portato le nuvole scure,

Che la Volga blu è sempre più bassa,

E sul Kerženec i malvagi bruciano

Cremlini di verdi conifere,

Che, fumigando, i campi di Suzdal’

partoriscono monconi e licheni!

Ci avverte infine delle gru

l’ultimo volo nuziale,

È distrutta la covata dei fringuelli

Dall’oscura plica e da avidi afidi,

Solo alle russole ronzano rochi

I longevi calabroni pelosi!

Notizie nere ci sono arrivate,

Che non c'è più la terra natia,

Come non ci sono pruni in ottobre,

Quando l'oscurità nel cortile

considera il cuore un’ascia,

Per riscaldare la casa gelata,

Eppure. all’ascia ribelli,

I tronchi ululano alla luna.

E al cuore fa male arrestarsi,

E in casa c’è l’amico, la madre canuta!..

Ah, è terribile crocifiggere il canto!

Ci han bruciato l’anima le notizie,

Che non c'è più la terra nativa,

Che l’onda dell'Aral è melma morta,

In Ucraina tace Hrytsko,

E il Nord - cigno di ghiaccio -

Rifluì in un'onda senza casa,

Per raccontare alle navi,

Che non c'è più la terra natia!

                                        1934

Sono molti i pianti sulla rovina della terra russa. Questo che traduco qui è il Canto di Gamajun, l'uccello veggente del folclore russo, le cui profezie sono difficili da cogliere perché sempre accompagnate dal fragore delle tempeste. Il Gamajun di Kljuev canta, le tempeste ci assordano e non ci lasciano sentire, ma sprazzi del suo grido profetico ci arrivano lo stesso.

L'autore è Nikolaj Kljuev  (1884-1937) e questa poesia fa parte di un ciclo, Razrucha [Discordia], rimasto incompiuto a causa dell'arresto del poeta che finirà fucilato a Tomsk, in  Siberia, dopo uno dei numerosi processi farsa che impazzavano all'epoca e in quella città. Queste poesie del 1934 sono state accluse alla sua pratica come capo d'accusa.

Maria Candida Ghidini

Tra un arresto e l'altro il suo ultimo domicilio a Tomsk fu una casupola tutta sghemba che mi capitò di vedere trent'anni fa. Peccato non averla fotografata, è stata demolita nel 2006 e ora c'è un moderno complesso residenziale.

 

Qui l'originale e poi una sua traduzione in ucraino

La fonte:

Клюев Н.А. Сердце Единорога. Стихотворения и поэмы / Предисл. Н.Н. Скатова, вступ. статья А.И. Михайлова; сост., подг. текстов и прим. В.П. Гарнина. — СПб.: РХГИ, 1999. — С. 764-765.

 

Песня Гамаюна
	К нам вести горькие пришли, Что зыбь Арала в мертвой тине, Что редки аисты на Украине, Моздокские не звонки ковыли, И в светлой Саровской пустыне Скрипят подземные рули! К нам тучи вести занесли, Что Волга синяя мелеет, И жгут по Керженцу злодеи Зеленохвойные кремли, Что нивы суздальские, тлея, Родят лишайник да комли! Нас окликают журавли Прилетной тягою впоследки, И сгибли зябликов наседки От колтуна и жадной тли, Лишь сыроежкам многолетки Хрипят косматые шмели! К нам вести черные пришли, Что больше нет родной земли, Как нет черемух в октябре, Когда потемки на дворе Считают сердце колуном, Чтобы согреть продрогший дом, Но не послушны колуну, Поленья воют на луну. И больно сердцу замирать, А в доме друг, седая мать!.. Ах, страшно песню распинать! Нам вести душу обожгли, Что больше нет родной земли, Что зыбь Арала в мертвой тине, Замолк Грицько на Украине, И Север — лебедь ледяной — Истек бездомною волной, Оповещая корабли, Что больше нет родной земли!
	<1934>   I Піснь Гамаюна     Гіркії вісті нас знайшли: В мулі блакить Аралу нині Мовчать лелеки на Вкраїні Німі моздокські ковилі В Саровського пустелі білій Керма підземні загули І хмари нам доповіли Мовляв, і Волга вже міліє В Керженці палії лихії Нищать ялинкові кремлі Що мох та комлі вітер сіє На ниві в суздальськім селі   Нам сум принесли на крилі Журавки, що летять далеко Останній раз з Варягів в Греки І мруть знигарики від тлі Лиш сироїжкам «многа літа» Прогули панотці шмелі   К нам вісті чорнії прийшли — Немає рідної землі Як білоцвіту восени Де сутінки, як уві сні Рубають серця деревину Аби зігріть сумну хатину Та виє рубане поліно На місяць над покосим тином І серцю боляче вмирати А в домі мерзне сива мати... Ах, страшно пісню розпинати!   Нам вісті душу опекли — Немає рідної землі Міліє глиб Аралу нині Замовк Грицько на Україні І Північ — либідь крижаний Розтікся по воді чужій Щоб знали вірних кораблі — Немає рідної землі       Переклад з російської Гліба СІТЬКА (https://web.archive.org/web/20100921004418/http://kluev.org.ua/texty/index.htm)

Documento tratto da http://candadi.blogspot.com/2022/03/pianto-sulla-terra-russa-il-canto-di.html